Нормальний колір шкіри зумовлений поєднанням кількох пігментів: червоного (оксигемоглобін), жовто-оранжевого (каротиноїди) та коричневого (меланін).

Основний колір шкіри залежить від меланіну, який, своєю чергою, представлений трьома типами:

• еумеланін (коричнево-чорний) — надає шкірі та волоссю коричневого відтінку;
• феомеланін (жовто-червоний) — зумовлює рудий колір волосся;
• нейромеланін — чорний пігмент, локалізований у нервових клітинах.

Расові та етнічні відмінності кольору шкіри визначаються кількістю, розміром, формою та розподілом меланосом — органел, що містять меланін.

Клітини, у яких містяться ці органели, називаються меланоцитами. Вони розташовані на базальній мембрані (основі епідермісу), а пігмент розподіляється по всіх шарах епідермісу за допомогою спеціальних відростків. Кількість меланоцитів становить 550–2000 і більше на 1 мм² шкіри, причому найбільша їх концентрація спостерігається в ділянці обличчя та геніталій.

Водночас пігментація шкіри залежить не від кількості меланоцитів, а від активності меланогенезу (процесу утворення меланіну), кількості зрілих меланосом та/або їх розподілу всередині кератиноцитів.

Меланогенез — це складний багатоступеневий процес окиснення амінокислоти тирозину під дією ферменту тирозинази з утворенням проміжної речовини L-DOPA, з якої надалі синтезується меланін. Саме цей етап є ключовим у процесі утворення пігменту, тому на нього насамперед спрямована терапія порушень пігментації.

Нормальна регуляція меланогенезу здійснюється низкою факторів, серед яких є як стимулятори, так і інгібітори. На процес пігментації впливають стан гормональної системи, аутоімунні захворювання, прийом окремих лікарських засобів та багато інших чинників.

Патологічні стани, пов’язані з порушенням пігментації шкіри, мають загальну назву — дисхромії. У косметології найбільшу увагу приділяють саме гіперпігментації.

Гіперпігментація (гіпермеланоз)

Гіперпігментація (гіпермеланоз) — одна з найпоширеніших форм дисхромій, яка проявляється надмірним забарвленням окремих ділянок шкіри та пов’язана з порушенням синтезу меланіну в епідермальних меланоцитах.

Розрізняють два типи гіпермеланозу: епідермальний і дермальний.

Епідермальна гіперпігментація проявляється коричневим забарвленням шкіри, що зумовлене накопиченням меланіну в епідермісі. Вона може бути локальною або дифузною. Деякі види гіперпігментації мають характерну локалізацію, зокрема:

• на обличчі — мелазма;
• на кистях і стопах — акральний меланоз;
• на тулубі — висівкоподібний лишай.

Дермальний гіпермеланоз надає шкірі сіруватого або синюватого відтінку. До нього належать, зокрема, невус Іто та монгольські плями.

Гіпермеланоз може бути генетично зумовленим або набутим, виникати чи посилюватися залежно від пори року, самостійно світлішати або зберігатися тривалий час.

Далі розглянемо найпоширеніші форми цієї патології.

Періорбітальний меланоз

Періорбітальний меланоз — це підвищена пігментація шкіри навколо очей. Помірно виражена пігментація в цій ділянці зустрічається досить часто. Вона може бути зумовлена аутосомно-домінантним типом успадкування, тому нерідко спостерігається у кількох членів однієї родини.

Зазвичай підвищена пігментація спочатку з’являється на нижніх повіках і найчастіше проявляється в період статевого дозрівання.

Ластовиння (веснянки)

Ластовиння (веснянки) — це округлі або неправильної форми світло-жовті чи коричневі плями діаметром до 0,5 см. Найчастіше вони з’являються на відкритих ділянках тіла, переважно на шкірі обличчя, тильній поверхні кистей і передпліч.

Ластовиння (веснянки) є генетично зумовленою особливістю та вважаються варіантом норми. Вони не потребують лікування, якщо лише їх видалення не є бажанням самого пацієнта.

Мелазма (хлоазма)

Мелазма (хлоазма) — це набута нерівномірна симетрична гіперпігментація з чіткими межами, яка найчастіше локалізується в ділянці лоба, скронь, щік, рідше — шиї.

Найчастіше мелазма виникає під час вагітності (так звана «маска вагітності»), а також на тлі інших гормональних змін.

Після пологів або нормалізації гормонального фону інтенсивність пігментації зазвичай зменшується, проте повного самостійного відновлення природного кольору шкіри, як правило, не відбувається.

Постзапальна пігментація

Постзапальна пігментація виникає після захворювань або станів, що супроводжуються порушенням цілісності епідермісу та дерми. Після завершення запального процесу на шкірі можуть залишатися пігментні плями, які зазвичай не зникають самостійно.

Найчастіше постзапальна пігментація спостерігається після:

• акне (постакне);
• кропив’янки;
• піодермії;
• екземи;
• різних форм дерматиту, особливо при локалізації висипань на шкірі обличчя.

Лентиго

Лентиго — це доброякісні пігментні плями, які можуть зберігатися на шкірі протягом багатьох років. Гістологічно вони характеризуються збільшенням кількості меланоцитів у зоні з’єднання епідермісу та дерми.

Розрізняють:

• просте лентиго;
• актинічне (сонячне) лентиго;
• лентиго типу «чорнильної плями».

Лентиго потребує уважного спостереження, оскільки деякі його форми мають підвищений ризик злоякісного переродження. Саме тому будь-які нові або змінені пігментні утворення рекомендується оцінювати під час консультації дерматолога та, за потреби, проводити дерматоскопію.

Діагностика дисхромії

Встановлення правильного діагнозу при порушеннях пігментації потребує комплексного підходу. Лікар детально збирає анамнез, проводить клінічний огляд, а за необхідності застосовує спеціальні методи дослідження. У складних випадках може бути рекомендована біопсія як ділянки зі зміненою пігментацією, так і здорової шкіри.

Важливе значення в діагностиці має спеціальне освітлення, зокрема лампа Вуда та інші діагностичні прилади з ультрафіолетовим випромінюванням. Це скринінговий метод, який допомагає провести диференціальну діагностику порушень пігментації.

Під час дослідження в променях лампи Вуда:

• епідермальна гіперпігментація стає більш вираженою;
• дермальна гіперпігментація виглядає менш помітною або зовсім не візуалізується;
• при гіпопігментаціях контраст між ураженою та здоровою шкірою стає більш чітким.

Існують також спеціалізовані лабораторні методи дослідження, зокрема електронна мікроскопія та дослідження культури меланоцитів. Однак вони переважно застосовуються в наукових дослідженнях або в особливо складних клінічних випадках.

Лікування порушень пігментації

Лікування порушень пігментації шкіри завжди підбирається індивідуально. Не існує єдиного методу, який був би ефективним для всіх видів дисхромій. Навіть одна й та сама форма порушення пігментації у різних пацієнтів може потребувати різних схем лікування.

Першочерговим завданням при будь-якому виді дисхромії є усунення етіологічного чинника або корекція тригерного фактора, що спричинив появу пігментації.

Для лікування гіперпігментації застосовують різні депігментуючі засоби. Одним із найбільш відомих і широко використовуваних препаратів є гідрохінон, який найчастіше призначають у концентрації 2–4%. Його використовують для лікування мелазми, контактного гіпермеланозу, спричиненого косметичними засобами, а також постзапальної гіперпігментації. Лікування може призвести до повного зникнення гіпермеланозу, однак можливі рецидиви.

Депігментуючі властивості також мають похідні гідрохінону (монобензон), азелаїнова кислота, ретиноїди, косметичні засоби з вітаміном С і фруктовими кислотами.

Для лікування гіперпігментації застосовуються:

• IPL-терапія;
• фотобіомодуляція;
• плазмотерапія;
• карбокситерапія;
• пілінги.